Як процес винахідництва, створення нового оригінального, так і процес адаптації до трансформованого середовища на основі впровадження новітніх технологій, грунтуються на індивідуальних творчих можливостях особистості.
Особливістю наукового тлумачення феномену творчості у вітчизняній науці (С.Л. Рубінштейн, О.Н. Леонтьєв, О.Г. Асмолов, О.В. Петровський, Я.А. Пономарьов та ін.) є визначеність його змісту принципом суспільної детермінованості особистості, зокрема її знань та творчих здібностей. Саме тому творча діяльність особистості розглядається традиційно, як результат єдності пізнання та діяльності. Критерієм значущості результатів творчості є соціальне середовище.
Однак, не завжди результатом творчої діяльності особистості виявляється соціально значущий новий продукт. Так, результат творчості може бути індивідуально значущим, виступаючи спонуками своєрідного унікального особистісного розвитку творця. Як вказує В. І. Шинкарук, "Процес саморозвитку особистості в процесі вільної самодіяльності, збагачення особистісної культури є не менш важливим результатом, аніж новітнє досягнення, яке збагачує суспільну практику".
З іншого боку, результати творчої діяльності можуть мати і негативне значення, як для самого творця, так і для суспільства. Як справедливо зазначає Д. І. Дубровський "Творчість буває позбавленою істинно людської суті, вона може мати патологічну детермінанту, призводити до абсурду чи злодійства". Тому при обґрунтуванні феномену творчості необхідно враховувати весь спектр індивідуальних проявів особистості, не обмежуючись виключно критерієм соціальної цінності.
Виходячи із актуальності сучасних досліджень та представлення творчості в контексті концепції життєтворчості, доцільно зосередити увагу на виявленні глибинно-психічних механізмів особистості, які детермінують своєрідність її життєвої активності.
В контексті проблеми життєтворчості передбачається виявлення всіх життєвих стосунків особистості в різноманітних аспектах самоствердження та самореалізації. Так, вітчизняні філософи Шинкарук В. І., Сохань Л. В., Шульга Н. О., Бекишина І. Е., Соболь П. П. схильні розглядати творчу діяльність людини як "її самодіяльність, самозміни, саморозвиток".
На нашу думку подальша розробка проблеми творчості має зосереджуватися на творчій особистості, зокрема, на пізнанні тих глибинно-психічних механізмів особистості, які виступають інтрапсихічними детермінантами індивідуальної своєрідності її життєвої реалізації.
В системі структурних компонентів психіки, якими зумовлюються її своєрідні прояви, на увагу заслуговує таке системне утворення, як психічні захисти. Попри певне використання теоретичних положень психоаналізу, щодо психічних захистів в поясненні особливостей творчості як в класичному руслі (аналіз З.Фрейдом дитячих опорів Леонардо да Вінчі, проблематики Ф.Достоєвського), в літературно-практичному (С.Павличко при вивченні життя і творчості М.Коцюбинського, С.Балей в аналізі творчості Т.Г.Шевченко) в автобіографічному (С.Далі "Щоденник одного генія"), належного рівня дослідження проблема ролі психічних захистів у творчій діяльності людини не набула.
Поява наукового поняття "психічний захист" зумовлена становленням теорії особистості в руслі психоаналізу. З.Фрейд у контексті дослідження трьох інстанцій людської психіки ("Воно", "Я", та "Над-я"), вживає термін "захист" як найбільш загальну назву для всіх типів механізмів, які "Я" використовує для подолання внутрішніх конфліктів. Такі конфлікти зумовлюються суперечливістю інстинктивних потреб, керованих принципом задоволення та вимогами суспільства. Виникнення конфлікту супроводжується відчуттями страху, докорів сумління, тривоги. Засоби, які використовує особистість ("Я") для подолання таких станів, у психоаналізі отримали назву "захисні механізми".
Теоретичне обгрунтування захисних проявів особистості, класифікацію та опис різноманітних форм захисту зробила А.Фрейд. Авторка описує захисні механізми як діяльність "Я", що проявляється під впливом дії, потягів чи афектів, які беруть початок з інстанції "Воно". "Воно" функціонує автономно, не узгоджуючись зі свідомістю. Окрім цього, А.Фрейд зауважує, що "Я" займає захисну позицію, коли та чи інша загроза з боку "Воно" не має конкретного предметного орієнтиру. Мова йде про уявлення можливої реальної небезпеки, яка супроводжується афектом.
Важливою є думка А.Фрейд щодо фіксованого використання суб’єктом певних способів психічного захисту, що знаходить вираз у ригідності психіки. Під ригідністю в психології розуміють труднощі – аж до повної неспроможності – змін визначеної суб’єктом програми діяльності (свідомої чи несвідомої) в умовах, які вимагають перебудови діяльності.
Психоаналітичні дослідження, як відомо, базувались на клінічній практиці, проте Анна Фрейд висловлює думку, що захисні механізми мають місце у поведінці кожної психічно здорової людини. Заслугою А.Фрейд є опис різноманітних функціональних проявів захисних механізмів, які зумовлюються, найперше неусвідомленою необхідністю заміщення потреби, обтяженої забороною чи іншими умовами.
У працях послідовників психоаналітичної теорії психічні захисти розглядалися в контексті інших психологічних проблем. Проте, деякі психоаналітики зосереджували увагу на дослідженні окремих захисних форм психіки. Так, А.Адлер досліджує механізм компенсації та гіперкомпенсації як форми захисних реакцій, на відчуття неповноцінності. Згідно з теорією Г.Саллівена, виникнення захисної активності зумовлюється потребою в безпеці та уникненні тривоги. На думку автора, названа потреба реалізується через вибіркову увагу, тобто ігноруванням тих стимулів, які викликають психічний дискомфорт. На думку К.Хорні, захисний механізм може проявлятися в перенесенні власних конфліктів на інших людей, зовнішню ситуацію, що деструктивно впливає на спілкування. Увага дослідниці зосереджувалася переважно на такому захисному механізмові, як ідеалізація власного образу.
Представник гуманістичної психології Е.Фромм вважає, що захист зумовлюється відчуттям самотності і проявляється в конформізмі, який може бути несвідомим. У працях іншого представника гуманістичної психології К.Роджерса розглядаються дезадаптаційні функції психічних захистів. Оскільки функції захистів полягають, на думку автора, найперше, в збереженні суб’єктивних цінностей та уявлень про себе ("Я - концепція"), то поступово це призводить до відриву від реальності і формування неадекватного уявлення про себе.
Таким чином, у дослідженнях неофрейдистів, представників гуманістичної психології вказується на деструктивні прояви психічних захистів, досліджується їх роль у дезадаптації суб’єкта. Психічні захисти розглядаються як взаємно не пов’язані між собою механізми, що зумовлюють стереотипні реакції, ілюзію вирішення особистісної суперечності та проблем адаптації.
У теорії особистості К.Левіна також відображені явища захисних проявів. Науково цінним є підхід дослідника до розгляду проблеми заміщуючої дії. Згідно з К.Левіним, здійснення бажання, задоволення певної потреби може бути відхиленим від початкової мети і спрямованим на іншу ціль. Особливо це стосується квазіпотреб, які перебувають поза структурою вітальних потреб людини. К.Левін обгрунтовує думку, що при диференційованості психіки дорослої людини квазіпотреби можуть перебувати в стані комунікації, при якому психічна енергія за певних умов переходить з однієї системи в іншу. К.Левін робить висновки: заміщення залежить від ступеня напруги системи, бо саме сила напруги визначає ефективність заміщення; недосяжність мети приводить до символічного заміщення (за термінологією автора - заміщення в "ірреальній сфері"). К.Левін гіпотетично передбачає, що людина може відчути задоволення з боку заміщуючої дії, яка є лише символом тієї первинної дії, на яку було спрямовано намір. Такою ірреальною сферою може бути суб’єктивна творча реальність (як то: сюрреалізм, абстракціонізм і т. п.).
Таким чином, К.Левін розуміє заміщуючу дію як трансформування енергії, переструктурування енергетичних систем. Важливо, що дослідник розглядає заміщуючу дію, породжену і пов’язану з соціальним середовищем, в якому перебуває суб’єкт, тоді як в пcихоаналітичній теорії заміщення використовувалось для опису долі витіснених біологічних потягів, інстинктів. В теорії К.Левіна заміщуюча дія має функційно-регулюючий характер в системі взаємовідносин особистість-суспільство.
Виявлене в клінічній практиці психоаналізом явище психічних захистів визналося і в житті кожної людини. Та за традицією всі способи психічного захисту розглядались як окремі, автономно існуючі прояви, здебільшого ситуативного характеру.
У сучасних психологічних дослідженнях поняття психічного захисту знаходиться на стадії подальшого вивчення і обгрунтування. Деякі вчені захисну поведінку вважають зумовленою самою природою людини (І.Сельє, І.П.Павлов). На думку Ф.В.Бассіна, психічні захисти є нормальним, постійно діючим механізмом, який може широко спостерігатися не лише при конфліктах свідомого та несвідомого, а й тоді, коли травмуючі суперечливі фактори усвідомлюються суб’єктом.
Короткий аналіз наукових підходів до вивчення психічних захистів показує, що спеціальних досліджень, направлених на грунтовне вивчення захисних механізмів психіки,їх ролі в своєрідності індивідуальної творчої життєвої реалізачії особистості не проводилось.Такий стан проблеми зумовлений як труднощами в дослідженні психічних захистів, так і суперечливим ставленням традиційної вітчизняної психології до надбань психоаналізу та пов’язаних із ним наукових напрямків. Перспективним напрямком дослідження творчої особистості є пізнання глибинно-психологічних витоків її життєтворчості. Попри варіативність індивідуальних проявів творчої особи, універсальною детермінуючою силою життєдіяльності є захисна активність.
Дія механізмів психічного захисту суб’єкта починається з моменту актуалізації відчуттів тривоги, напруженості, які є наслідком зіткнення конфліктуючих імпульсів. Вся захисна активність суб’єкта спрямована на те, щоб зберегти "Я" від переживання та незадоволення тривоги. У психології під тривогою розуміють генералізований дифузний емоційний стан, який виникає у ситуації невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні несприятливого розвитку події". А.Фрейд, досліджуючи феномен "психічних захистів", мотивує їх появу трьома основними типами тривоги, які здатний переживати суб’єкт: інстинктивну тривогу, об’єктивну та тривогу свідомості.
Інстинктивна тривога зумовлюється неможливістю реалізувати потреби, потяги суб’єкта. Об’єктивна тривога зумовлюється значущістю об’єктів навколишнього світу і слабкістю суб’єкта. Тривога ж свідомості викликається реальною зовнішньою загрозою.
Початково захист виконує роль епізодичну, ситуативну, та у випадку результативності його прояву психіка проявляє тенденцію до фіксації на тому способі, який у попередній ситуації сприяв розрядці напруги, знімав тривожність, тобто - оптимізував стан суб’єкта. Тоді і стає ситуативна захисна реакція тенденційною і, закріплюючись, стабілізується на рівні механізму.
На думку З.Фрейда, психічні захисти покликані забезпечити психічну рівновагусуб’єкта, знизити рівень тривоги, напруження. Це вдається у результаті витіснення конфліктогенного змісту за межі свідомості. Та витіснення - як спосіб захисту - лише тимчасово може деактуалізувати внутрішню суперечність, утримуючи її в сфері несвідомого. З часом витіснений зміст може актуалізуватися, та в реальності він має змогу представитись лише у вигляді заміщуючого утворення. Клінічна практика психоаналізу концентрувала увагу на такому різновиді заміщуючого утворення, як симптом.
У психоаналізі особлива увага приділялась виявленню природи перенесення. Саме через перенесення є можливість дослідити зв’язок минулого з несвідомим. З. Фрейд визначав перенесення як повторення, нове "видавництво" старих об’єктних стосунків. Це анахронізм, часова похибка. Необхідним складовим компонентом даного явища є переміщення - імпульси, почуття і захисти стосовно особистості в минулому переміщуються на особистість в теперішньому. Перенесення може складатися із будь-яких компонентів об’єктних стосунків, тобто воно може переживатись як почуття, потяги, страхи, фантазії. З.Фрейд, А.Фрейд однозначно стверджують, що люди, які є первинними джерелами перенесення, значущі й значні фігури в ранньому дитинстві.
О. Феніхель вважає, що всі людські стосунки містять суміш реальних реакцій та реакцій перенесення. Авторами відзначається багаточисельність, багатогранність перенесень.Р.Грінсон вважає реакції перенесення завжди недоцільними щодо якості, кількості та тривалості реакцій. Та автор зауважує, що дана реакція не підходить лише для "теперішньої" ситуації, у контексті "минулого" вона була цілком доцільною, виконувала продуктивну захисну функцію.Психоаналітики відзначають, що перенесення - це, по суті, повторення минулих об’єктних стосунків, яке виконує безліч функцій. У клінічній практиці виділяють найтиповіші функції перенесення, такі як: пошук запізнілої можливості для задоволення, а також уникнення спогадів, захист проти спогадів, маніфестацією нав’язливого повторення.
Перенесенням вважається частина поведінки суб’єкта, який копіює щось з минулого, яке є недоцільним в теперішній ситуації. Повторення може бути точним дублікатом минулого або ж модифікованою версією, викривленим уявленням минулого.Перенесення зумовлюють близькі значущі люди ранніх років дитини. Як правило, це батьки, вихователі, котрі дають любов, комфорт, однак реакції перенесення можуть виходити і від більш пізніх і сучасних фігур. Та в результаті аналізу виявляється, що такі пізніші об’єкти є вторинними і самі утворились від об’єктів раннього дитинства.У психоаналітичній практиці перенесення розглядається найперше в контексті терапевтичних стосунків пацієнта та аналітика.
А.Фрейд, зважаючи на величезний психоаналітичний досвід, користується для опису явища повторення, перенесення, проекції та ідентифікації (в різних співвідношеннях у кожній конкретній ситуації) поняттям "заміщення". Автор не розглядає заміщення як основний захисний психічний механізм. Дослідниця описує заміщення в контексті двох типів захисту: ідентифікації з агресором та альтруїзму.
ункційно-семантична універсальність тенденції заміщення зумовила висновки З.Фрейда про те, що у фізичному житті кожного суб’єкта існує непереборна тенденція до повторення, репродукування, тенденція, яка стверджує себе незалежно від принципу задоволення, стаючи вище за нього. Частота і сила цього "вічного повторення одного й того ж", як основні характеристики виявленої тенденції, дали змогу автору співвіднести її з інстинктивною активністю людини.
Явище повторення, на жаль, достатнього наукового обгрунтування у психоаналізі не знайшло. Та зважаючи на значущість і поширеність названої тенденції, З.Фрейд пише: "Слід думати, що ми натрапили тут на слід ще мало відомої або, принаймні, не сформульованої загальної властивості інстинктів, а може, навіть органічного життя в цілому. Інстинкт є лише вираженням тенденції, властивої будь-якому живому організмові, яка примушує його репродукувати, знову створювати по-передній стан...; це вираження...інертності органічного життя".
Фатальність повторення підтверджується А.Фрейд при дослідженні розвитку сексуальності людини. Дослідниця звертає увагу на те, що кожен період сексуальної активності є "відновлення і воскресіння того, що уже було раніше".. В інших умовах з новими можливостями суб’єкт виконує своєрідну програму реалізації первинного досвіду стосунків з близькими значущими людьми.
На думку А.Фрейд, "заміщення" може проявлятись у поведінці здорової людини і розглядатись як нормальне лише поскільки, наскільки необхідне "Я" для подолання тривоги, тобто для забезпечення стабілізації психіки з метою адаптації до умов середовища.
У сучасних психоаналітичних дослідженнях функції та зміст функцій психічних захистів розглядаються, здебільшого, в клінічних рамках. Ми переконані в необхідності дослідження особливостей обумовлення творчої діяльності особистості психічними захистами, оскільки:
- психічні захисти є системним утворенням психіки, яке інтегрує її структурні компоненти, визначаючи їх функціональні особливості – тобто своєрідність, оригінальність, неординарність і т. д. (характеристики важливі для визначення творчості);
- психічні захисти починають формуватися в період вікового розвитку психіки, коли свідомість ще не розвинута, тому вони є переважно неусвідомлюваними. Раннє формування та несвідомий характер механізмів психічного захисту зумовлює імперативність їх впливу на життєдіяльність людини та труднощі контролю їх функціональних проявів. Окрім цього, несвідомий характер та раннє походження захисної системи психіки у відповідності із первинними життєвими потребами , робить її регулятором розподілу психічної енергії з метою забезпечення енергетичного балансу. Внутрішній баланс досягається за рахунок зменшення невротичного стану, стану тривожності, напруги в результаті загострення інтрапсихічних суперечностей (так, витіснення дезактуалізує конфліктогенний зміст, механізм проекції переносить на інший об’єкт і т. д.).Зовнішній - через адаптацію до умов зовнішнього середовища, з можливістю реалізації психічного потенціалу у певних об’єктах. Сила (потужність, інтенсивність) суб’єктивного потенціалу і визначає суб’єктивну життєдіяльну спроможність, яка в силу самобутності, оригінальності поведінки і т.д. визначається як творча;
- теорія психічних захистів завдячує своїм походженням і розвитком клінічному психоаналізу З. Фрейда. Клінічна практика ґрунтується на діагностиці і терапії гіперфункцій, ригідних функцій, механізмів, психічних захистів, енергетична сила яких виявляється спроможною детермінувати психосоматичні симптоми.
Гіперфункцією захисних функцій психіки, чи фіксованим характером психічних захистів (ригідністю) можливо пояснити як психосоматичні особливості, так і своєрідність життєтворчості багатьох видатних людей. Саме тому в науково-психологічній літературі досить актуальною темою є розгляд і виявлення особливостей взаємозв’язків між характером творчої діяльності і психіатричними показниками.
В ході проведення діагностико-корекційних тренінгових груп: особистісного зростання, креативно-пасторальних тренінгів зі студентами університету було досліджено динаміку показників креативності та особистісної проблематики. Під особистісною проблематикою ми розуміємо такий стан загостреної внутрішньої суперечності особи, який зумовлює стереотипні функції психічних захистів, що проявляються в особистісній ригідності, конфліктогенності. Тому саме означені психічні чинники ми діагностували на різних етапах діагностико-корекційної роботи в тренінгових групах.
Результати досліджень представлені у вигляді діаграм:
Рис.1. Діаграма рівня особистісної проблематики (початковий зріз)
Рис.2. Діаграма рівня особистісної проблематики (кінцевий зріз)
Рис.3. Діаграма рівня креативності (початковий зріз)
Рис.4. Діаграма рівня креативності (кінцевий зріз)
Робота в групах, зорієнтована на пізнання і освідомлення психічних захистів забезпечила підвищення рівнів спонтанності, сензитивності та орігінальності, які є складовими креативного потенціалу.
Узагальнений варіант взаємозв’язку показників особистісної проблематики учасників тренінгових груп, зумовленої дисфункціями психічних захистів, та динаміки креативності представлені у вигляді графічної залежності:
Рис.5. Графік динаміки особистісних чинників учасників креативного тренінгу.
... Вимір до початку роботи
-- Вимір під час тренінгу
** Виміри по завершенню креативного тренінгу
Таким чином, проведені дослідження визначають напрямки подальшої роботи з метою розвитку творчих можливостей особистості на основі глибинно-психічного пізнання системи психічних захистів.
Література
1. Адлер А. Понять природу человека. - СПБ.: Академический проект, 1997. - 256 с.
2. Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древности до наших дней. - М.: Изд-во Агенства Яхтсмен, 1995. - 604 с.
3. Бассин Ф.В. Сознание "бессознательное" и болезнь // Вопросы философии. - 1971. - №9. - С. 90-92.
4. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. - М.: КСП, 1996. - 247 с.
5. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. - Л.: ЛГУ, 1984. - 320 с.
6. Гринсон Р. Практика и техника психоанализа. -Новочеркасск, 1994. - 342 с.
7. Дали С. Дневник одного гения. - М.:
8. Леонгард К. Акцентуирование личности. - М.: Знание, 1989. - 238 с.
9. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики: Пер. с англ. - СПб.: Евразия, 1997. - 430 с.
10. Маслоу А. Психология бытия. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1995. - 338 с.
11. Павличко С. Пристрасть і їжа: особиста драма Михайла Коцюбинського // Сучасність. - 1994. - №2. - С.142-155.
12. Фрейд А. Психология "Я" и защитные механизмы. - М.: 1993. - 141 с.
13. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. - М.: Наука. 1989. - 456 с.
14. Фрейд З. Избранное. - Книга 2 - М.: Московский рабочий, 1990. - 176 с.
15. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: Республика, 1994. - 447 с.
